Методика викладання хімії, біології, екології

ВСТУП

У сучасних умовах реформування системи освіти України набула актуальності проблема профпідготовки фахівців. Ії розв’язання полягає у відродженні українським суспільством національної ідеї, відкритості зарубіжному досвіду, утіленні перспективних технологій розвитку, навчання, викладання у ПТНЗ. У цьому процесі особливої актуальності та визначального значення набувають методика, методи, технології та техніки викладання дисциплін у ПТНЗ.

Методика викладання - це оптимальне поєднання загально дидактичних методів, прийомів і засобів навчання, які застосовуються для організації навчального процесу.

Мета вивчення дисципліни:

- сформувати у учнів систему знань та навичок, вміння викладати навчальні дисципліни;

- ознайомити із знаннями про особливості викладання дисциплін у ПТНЗ;

- ознайомити із особливостями професійної майстерності та педагогічної техніки викладача.

Методика викладання забезпечує засвоєння студентами основних принципів, методів, форм організації, технологій виховної, навчальної, організаторської діяльності викладача .

Зміст дисципліни включає:

1) теоретичні засади методики викладання;

2) специфіку методів викладання у структурі процесу навчання;

3) психолого-педагогічні умови впровадження освітніх технологій викладання;

4) методичні основи викладання;

5) методологічні основи викладання;

6) дидактичні основи управління навчально-творчою діяльністю студентів.

Розділ І. Форми організації навчання.

Відповідь на питання "Як навчати?" виводить нас на ще одну важливу категорію педагогіки - категорію форм організації навчання.

Якщо поняття "метод" характеризує змістову або внутрішню сторону навчального процесу (нам відомо, що метод навчання виступає в ролі способу засвоєння учнями нових знань, вмінь, навичок, розвитку психічних функцій, особистісних якостей), то поняття "форма організації навчання" має інший смисл. Слово "форма" у перекладі з латинської означає зовнішній вигляд, обрис. Тому форма у навчанні означає зовнішню сторону упорядкованої, взаємопов'язаної діяльності учителя і учнів, спрямованої на розв'язання завдань навчання.

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

1) за кількістю учнів - індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;

2) за місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативи, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;

4) за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція ), комбінованого, або змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо); за тривалістю часу навчання - класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки "без дзвінків".

Розділ ІІ. Методи навчання на уроках.

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання.

Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу.

Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший. Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів). За іншою класифікацією їх поділяють на: методи готових знань (учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання. Залежно від походження інформації виділяють: словесні, наочні та практичні методи; від мети: методи здобуття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої діяльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, методи перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок. Досить розгалуженою є класифікація методів навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів, яку складають: — пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її; — репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком; — проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення); — частково-пошуковий.(евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів);

— дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо. Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів):

— інформаційно-повідомляючий метод викладання і виконавчий метод учіння. Передбачають викладання навчального матеріалу без докладного пояснення, узагальнення й систематизації, а учні — заучують його без достатнього аналізу та осмислення;

— пояснювальний метод викладання і репродуктивний метод учіння.

Викладач не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засвоєння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам'ятовування); — інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно-практичний метод учіння. Викладач інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички;

— пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу;

— спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача.

Беручи за основу логіку побудови навчального матеріалу, розрізняють індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи; логіку викладання — аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні; характеру пізнавальної діяльності — ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (запитальні) методи; ступінь самостійної роботи учнів у процесі навчання — подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наочної інформації), методи взаємодії викладача та учнів (наприклад, бесіда, дискусія тощо), методи самостійної роботи учнів; спосіб вирішення пізнавального завдання — емпіричні (засновані на досвіді, експерименті) і теоретичні (засновані на логічному аналізі) методи. Досить широко в педагогіці почали використовувати методи проблемного і програмованого навчання. Так званий бінарний підхід до класифікації методів навчання, що враховує одночасно навчальну діяльність викладача і пізнавальну діяльність учнів, передбачає: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Така розгалуженість класифікаційних типів методів навчання цілком закономірна. Однак відсутність єдиної загальновизнаної системи методів спричиняє труднощі для обміну й поширення досвіду, невизначеність місця конкретного методу в різних класифікаційних системах.

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

До цієї групи належить сукупність методів (словесні, наочні, практичні), спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок.

Словесні методи навчання

Головна їх особливість у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання її. Усю їх різноманітність іноді зводять до двох методів: евристичного (запитального) — бесіда; та акроматичного (викладального) — пояснення, розповідь, лекція, інструктаж, робота з підручником.

Бесіда — діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.

Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, слів, термінів, принципів дій, прикладів тощо.

Розповідь — образний, динамічний, емоційний виклад інформації про різні явища і події.

Лекція — інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу.

Інструктаж — короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) щодо виконання дії.

Робота з підручником

Ця робота полягає в самостійному опрацюванні учнями друкованого тексту, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні, пояснювати, є винуватцем низької успішності учнів, їх нелюбові до предмета. Словесні методи навчання використовують у поєднанні з наочними методами.

Наочні методи навчання

До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін.

Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо.

Самостійне спостереження — безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності. Активна і діяльна сутність людини вимагає, щоб учень здобував знання не тільки з книг, а й безпосередньо з життя, власних спостережень і дослідів. Це природні явища (погода, пори року, схід сонця тощо), поведінка тварин, функціонування механізмів. Спостереження здійснюють безпосередньо або з допомогою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, термометра, барометра та ін.).

Практичні методи навчання

Використовують для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: вправи, лабораторні, практичні, графічні й дослідні роботи.

Вправи — цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь.

Лабораторні роботи — вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання.

Практичні роботи — застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих.

Графічні роботи —- відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури. Виконують за завданням і під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних навчальних предметів на всіх етапах шкільного навчання.

Дослідні роботи — пошукові завдання, проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, використовують на факультативних, гурткових заняттях з метою підготовки учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної активності та самостійності.

У практичній діяльності вчителя словесні, наочні й практичні методи навчання взаємопов'язані. Головне — оптимально поєднати їх.

Розділ ІІІ. Професійна спрямованість предметів –хімії, біології, екології.

В Концепції розвитку професійно – технічної освіти в Україні зазначається, що навчання майбутніх робітників повинно здійснюватися за умов інтеграції загальноосвітньої, загально технічної та спеціальної підготовки.

Підготовка кваліфікованих фахівців у професійно – технічних навчальних закладах України в останні роки зазнає суттєвих змін, які пов’язані з появою нових професій і формуванням сучасного ринку праці, інтеграцією знань із суміжних галузей діяльності людини, впровадженням і використанням сучасних комп’ютерних і телекомунікаційних технологій. Професійна підготовка вимагає узгодженості знань, які торкаються техніки, технології та економіки сучасного виробництва. Це, передусім, передбачає науково обґрунтоване проектування навчальних планів і програм, забезпечення їх раціональної структури, дидактично доцільного поєднання загальноосвітніх, загальнопрофесійних, професійноорієнтованих (спеціальних) предметів, узгодженості програм взаємопов’язаних дисциплін, професійної спрямованості навчання.

З огляду на сказане бачимо, що специфіка навчально – виховного процесу в професійно – технічних навчальних закладах полягає в тому, що важливу роль при підготовці кваліфікованих робітників відіграють між- предметні зв’язки фундаментальних, загально технічних та професійно – теоретичних (спеціальних) дисциплін. Їх встановлення та реалізація забезпечує виконання основних завдань професійно – технічної освіти щодо підвищення рівня загальної освіченості учнів ПТНЗ та професійної спрямованості навчання в закладах профтехосвіти.

„Все, що знаходиться у взаємному зв’язку,

повинно викладатися у такому ж зв’язку”

Я.А.Коменський

Ці слова видатного педагога Я.А.Коменського набули ще більшої значущості сьогодні – в час бурхливого розвитку науки і виробництва, коли наука стає безпосередньою продуктивною силою. Знання з різноманітних галузей тепер не ізольовані, не уособлені. Вони стають найбільш дієвими при врахуванні зв’язку між науками.

Зв’язок між навчальними предметами є відображенням зв’язків між відповідними науками, кожна з яких у своїй галузі вивчає єдиний, об’єктивно існуючий матеріальний світ. У цьому разі здійснення зв’язків між предметами відіграє важливу роль у гармонічному розвитку учнів, у створенні в них цілісного, наукового світогляду.

Питання реалізації між предметних зв’язків надто важливі, тому вони повинні бути предметом постійної уваги не лише викладачів, а й інших педагогічних працівників училища.

Педагогічні умови – це структурна оболонка педагогічних технологій чи педагогічних моделей; завдяки педагогічним умовам реалізуються компоненти технології.

На думку В. Андрєєва, педагогічні умови являють собою результат, цілеспрямованого відбору, конструювання й застосування елементів змісту, методів (прийомів), а також організаційних форм навчання для досягнення дидактичних цілей.

Згідно психолого - педагогічних досліджень, педагогічні умови слід розуміти як обставини, від яких залежить та відбувається цілісний продуктивний педагогічний процес професійної підготовки фахівців, що опосередковується активністю особистості чи групою людей.

Принцип професійної спрямованості є ключовим у професійній педагогіці, однак розуміють його по – різному. Наприклад, Г.С.Гуторов під професійною спрямованістю дисциплін загальноосвітнього циклу розуміє „теорію зв’язку основ наук із професійною підготовкою учнів”, а А.Я.Кудрявцев вважає, що „основний зміст цього принципу виражає необхідність органічного поєднання загальної та професійної освіти і забезпечує цілеспрямоване навчання учнів застосуванню отриманої системи знань у галузі набуття відповідної професії”. Як бачимо, професійну спрямованість трактують як різновидність міжпредметних зв’язків, підкреслюючи технічний і технологічний зміст трудової діяльності, але не враховуючи особистісний аспект поняття спрямованості.

Головними напрямами реалізації принципу професійної спрямованості під час вивчення природничо-математичних дисциплін у ПТНЗ є:

• формування професійної спрямованості особистості учнів;

• вивчення основ наук з обов’язковою конкретизацією законів, правил, формул тощо, професійними відомостями; систематичне розв’язання задач і завдань із виробничим змістом відповідного професійного спрямування;

• побудова навчального процесу таким чином, щоб структура пізнавальної діяльності учнів відповідала структурі їхньої майбутньої професійної діяльності.

Реалізуючи принцип професійної спрямованості, викладачі

загальноосвітніх дисциплін пояснюють учням, як загальнонаукові знання використовуються для вивчення спеціальної технології, виробничого навчання. Намагаються також максимально використовувати приклади, взяті безпосередньо з практичної діяльності кваліфікованих робітників. Особливу увагу при цьому звертають на те, щоб не допустити дублювання матеріалу з предметами спеціального циклу. Водночас, здійснюючи професійну спрямованість, важливо пам’ятати, що „зміст кожного загальноосвітнього предмета – це основи відповідної науки, і тому в головному він має бути підпорядкований внутрішній логіці конкретної науки, а не утилітарним запитам професійної підготовки”. Професійна спрямованість забезпечується також більш глибоким вивченням законів і теорій, покладених в основу технологічних процесів, із якими учні ознайомлюються під час розв’язання задач із виробничим змістом і проведення практичних робіт, пов’язаних із майбутнього професійною діяльністю, а також на виробництві.

Врахування взаємозв’язку загальної і професійної освіти сприяє

цілеспрямованому, систематичному, поглибленому вивченню взаємопов’язаних понять природничо – математичних предметів і дисциплін професійно – теоретичного циклу, посилює функції природничо – математичних предметів як теоретичної базової основи професійного навчання.

Якість природничо – математичної підготовки учнів ПТНЗ суттєво

підвищиться, якщо будуть реалізовуватися такі педагогічні умови професійної спрямованості :

• наступність змісту природничо – математичних дисциплін у навчальних планах і програмах;

• обов’язкова ліквідація прогалин у природничо – математичних знаннях на І –му курсі ПТНЗ;

• матеріальна база;

• оновлення змісту навчання з урахуванням динамічних, техніко – технологічних змін у професійній галузі;

• впровадження сучасних форм і методів навчання;

• розвиток технологічної компетентності викладача, професіоналізм колективу;

• застосування особистісно - орієнтованого підходу до підготовки фахівців;

• використання сучасних педагогічних технологій, особливо інтерактивних, проектних технологій;

• застосування під час вивчення природничо – математичних дисциплін нових інформаційних технологій.

Сучасним фахівцям необхідні не лише спеціальні знання, вміння, навички, які вони опановують у процесі вивчення професійно – орієнтованих предметів, а й глибокі загальноосвітні знання й уміння. У навчальних програмах виділено час для здійснення зв’язків загальноосвітніх предметів із професійною підготовкою учнів, однак розмаїття професій не дозволяє відобразити в програмах вимоги кожної з них до професійної підготовки учнів. Тому професійно значущий матеріал у кожному конкретному випадку мають добирати методичні комісії та самі викладачі, базуючись на власному педагогічному досвіді.

Багато уроків при викладанні природничо – математичних дисциплін в училищі мають професійне спрямування. Бо однобічна діяльність викладачів загальноосвітньої підготовки без тісного, пов’язаного зв’язку з викладачами спеціальних і загально технічних дисциплін, предметів загально-технічної та професійно-теоретичної підготовки, майстрами виробничого навчання не дала б бажаних результатів – підвищення якості професійної підготовки.

При здійсненні міжпредметних зв’язків в учнів розширюється кругозір, розвивається логічне мислення, активізується увага, зростає зацікавленість до предметів, що вивчаються. Між предметні зв’язки забезпечують поглиблене вивчення теоретичного матеріалу і формування в учнів узагальнених наукових понять, допомагають їм застосовувати здобуті знання на практиці, сприяють виробленню вміння знаходити загальні закономірності і відмінності при розгляді різноманітних процесів. Все це підвищує ефективність навчального процесу.

Бо саме при здійсненні між предметних зв’язків в учнів розширюється кругозір, розвивається творче і логічне мислення, активізується увага, зростає зацікавленість до предметів, що вивчається. Між предметні зв’язки забезпечують поглиблене вивчення теоретичного матеріалу і формування в учнів узагальнених наукових понять, допомагають їм застосовувати здобуті знання на практиці, сприяють виробленню вміння знаходити загальні закономірності і відмінності при розгляді різноманітних процесів. Все це підвищує ефективність навчального процесу.

Професійне спрямування досить відчутне на уроках хімії в групах кухарів. Такі предмети „Технологія приготування їжі з основами товарознавства”, „Устаткування підприємств харчування”, „Гігієна і санітарія виробництва” та „Фізіологія харчування” включає окрім фахових й поняття загальноосвітнього курсу хімії. Так, наприклад, амоніак окрім теми ”Сполуки неметалічних елементів з Гідрогеном” курсу хімії розглядається в різному контексті предметами професійно – теоретичного циклу: як холодоагент в темі „Холодильні речовини” дисципліни „Устаткування підприємств харчування”; кінцевий продукт розкладу амінокислот під час травлення білків в організмі людини в фізіології харчування (тема – „Травлення та засвоєння їжі”); речовина, що утворюється під час тривалого або нетривалого зберігання харчових продуктів білкового походження в темі ”Зберігання та транспортування продуктів харчування” курсу „Гігієна і санітарія виробництва”; продукт гниття білків і доказ наявності Нітрогену в їх складі в курсі технології приготування їжі (тема – „Хімічний склад продуктів харчування. Білки”).

Результати дослідження міжпредметних зв’язків загальноосвітнього курсу хімії з предметами професійно – теоретичного циклу в професійно-технічному навчальному закладі кулінарного профілю дали можливість сформулювати наступні узагальнення: основними комплексними поняттями в системі професійних знань фахівців кулінарного профілю є речовина, її хімічні перетворення, якісний аналіз речовини, обумовленість галузі застосування речовини її будовою і властивостями; більшість зв’язків курсу хімії з предметами професійно – теоретичного циклу є об’єктивними і теоретичними, а їх здійснення закладає наукову базу оволодіння спеціальними дисциплінами кулінарного профілю.

Використання між предметних зв’язків хімії та предметів професійно – теоретичного циклу в навчальному процесі ПТНЗ кулінарного профілю необхідне для реалізації професійно орієнтованого навчання і сприяє формуванню в учнів системи знань, яка забезпечує їх ґрунтовному загальноосвітню та високу професійну підготовки. Основними принципами викладання хімічних знань в ліцеї є забезпечення їх зв’язку із змістом професійної освіти, відповідності вимогам кваліфікаційної характеристики і задоволення потреб предметів професійно-технічного циклу щодо аналізу хімізму технологічних процесів, які вивчаються.

Вивчення тем з курсу хімії завершується професійно спрямованим заняттям, на якому проводиться вивчення професійно необхідного матеріалу, або додатковим заняттям, яке використовується для розв’язання задач і вправ, або для повторення навчального матеріалу та узагальнення і систематизації знань учнів.

Професії, що здобувають молоді люди у професійному ліцеї мають безпосередній зв’язок із хімічною наукою – це кухар, тракторист-машиніст, слюсар з ремонту автомобіля. Саме на уроках хімії учні різних професій дізнаються про будову речовин, користь чи шкоду цих чи інших речовин у продуктах харчування, про властивості бензину, газу, дизпалива, їх якісні характеристики про властивості будівельних матеріалів та новітні технології у будівельній галузі.

Біологія, основи екології

Зміст навчальної програми розкриває основні сучасні біологічні уявлення про організацію живого світу, взаємозв’язок будови і функцій організму, теорію еволюційного розвитку та екологічний взаємозв’язок людини з довкіллям. Дана послідовність викладання навчального матеріалу забезпечує формування наукового світогляду учнів ліцею, сприяє їх інтелектуальному розвитку, впливає на виховання адекватного ставлення до оточуючого середовища.

У програмі приведені вимоги до знань та умінь, якими учні повинні оволодіти після вивчення кожної теми предмета біології та основ екології. Визначити рівень цих знань та умінь допомагають відповіді учнів в усній або письмовій формі, в яких вони висвітлюють сутність того чи іншого питання.

Вагому частину програми складають лабораторні і практичні роботи. Лабораторні роботи є важливою, обов’язковою складовою уроку біології, основ екології, і, залежно від змісту матеріалу, що вивчається, рівня підготовки учнів, навчально-матеріальної бази, можуть виконуватися різними способами: демонстраційно, фронтально, групою або індивідуально. Виконуються лабораторні роботи, як правило, на етапі вивчення нового матеріалу і мають на меті опанування учнями понять теми, формування загальнонавчальних і спеціальних умінь. Оцінювання навчальних досягнень здійснюється усіх учнів групи або вибірково.

У процесі виконання практичних робіт в учнів формуються практичні уміння та навички. Враховуючи важливість цього процесу, практичні уміння та навички мають обов’язково оцінюватись викладачем.

Програма надає право викладачеві творчо підходити до реалізації її змісту. Викладач добирає об’єкти для вивчення, включає в зміст освіти приклади зі свого регіону. Враховуючи рівень підготовки учнів, їх інтереси і нахили, викладач пропонує свою логіку вивчення матеріалу з методичним обгрунтуванням доцільності внесених змін.

Виявити рівень навчальних досягнень учнів покликане оцінювання, що передбачає аналіз відповіді учня, якість знань, ступінь сформованості загальнонавчальних і предметних умінь, рівень оволодіння розумовими операціями, досвід творчої діяльності, самостійних оцінних суджень.

Основними видами оцінювання навчальних досягнень учнів є тематичне і підсумкове. Поточне оцінювання не є обов’язковим, проте, беручи до уваги його важливі функції (навчальну, діагностично-корегуючу, стимулюючу, виховну та інші), викладач може здійснювати його, враховуючи психологічні особливості учнів.

Обов’язковим є тематичне оцінювання, що здійснюється по завершенню вивчення теми або її частини згідно з переліком тем.

Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік – на основі семестрових оцінок.

Для стимулювання навчальної діяльності учнів безпосередньо під час занять та при підготовці до них викладач може за підсумками роботи учня за семестр чи рік автоматично оцінити відповідним балом (якщо учень погоджується з ним) його навчальні досягнення. При цьому чинник наявності чи кількості поточних оцінок не може бути перешкодою для виставлення семестрової чи річної оцінки.

Учень має право на підвищення семестрових річних оцінок.

Предметом вивчення біології є зміст і структура сучасних розділів біології, а також методи, засоби й форми навчання, виховання та розвитку учнів, а об’єктом – біологічна освіта учнів .

Сучасний стан розвитку біологічної освіти характеризується появою поряд із традиційними засобами навчання нових технічних інформаційних, друкованих та аудіовізуальних засобів, які дають змогу забезпечити інтерактивність у взаємодії учня з навчальним матеріалом.

Моя творча діяльність на уроках біології спрямована на організацію пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх розумових творчих здібностей та формування емоційно-ціннісного ставлення до природи. Підбір методів навчання, які забезпечують реалізацію цілей біологічної освіти, допомагають розвивати творчу особистість учня, формувати його життєві і соціальні компетенції, поглиблювати почуття прекрасного, любов до рідної землі, формувати відповідальне ставлення до природи й усвідомлювати місце людини в біосфері.

Протягом останніх років актуальною проблемою є „Формування екологічної культури учнів у навчальному процесі з біології”. Проблема цікава, дає можливість реалізувати себе як активну, самодостатню особистість та виховати учня – майбутнього раціонального користувача природних ресурсів. Сьогодні головне завдання вчителя біології підвести учнів до правильної оцінки теперішнього екологічного становища, до розуміння необхідності бережливого і економного ставлення до ресурсів природи. З цією метою провела відкритий урок «Охорона видового різноманіття організмів». Екологічні знання допомагають учням виробляти певну позицію, екологічно грамотну поведінку, виховувати бережливе ставлення до природи, розкрити основні проблеми захисту навколишнього середовища від забруднення.

Однією з основних вимог є творчий підхід до побудови уроку чи виховного заходу що, дає змогу зробити його цікавим, захоплюючим для учнів, забезпечити високу ефективність процесу навчання.

Сьогодні ж під професіоналізмом фахівця розуміється не лише система професійних знань і вмінь, а й такі необхідні якості, як інтелектуальні та ділові здібності, організаційні знання, вміння і навички. В сучасних умовах фахівець має бути творчим, професійно мобільним,конкурентноспроможним, здатним до професійного росту, самовдосконалення.

Розділ ІV. Контроль навчальних досягнень учнів.

Під поняттям "контроль" розуміють виявлення, вимір і оцінку результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Процедуру виявлення і виміру називають перевіркою.

Контроль є важливим структурним компонентом навчального процесу. Його основною функцією є забезпечення зворотного зв'язку: зовнішнього (контроль, який здійснює учитель) і внутрішнього (самоконтроль учня).

У школах деяких розвинутих країн при складанні контракту між учителем і учнем ставляться питання: "Ви бажаєте навчатися з контролем чи без контролю?", "Ви бажаєте одержувати оцінки чи будете опановувати курсом без оцінок?".

Якщо майбутній учень бажає навчатися без контролю і без оцінок, оплата за навчання буде у 3-4 рази меншою ніж за навчання в умовах жорсткого контролювання і об'єктивного оцінювання.

Зворотна інформація використовується для аналізу результативності навчального процесу.

Аналітична функція контролю передбачає аналіз результатів засвоєння змісту навчальних програм, побудованих з урахуванням державних стандартів рівневої освіти; визначення якості знань, ступеня сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок, рівня оволодіння розумовими операціями, досвідом творчої діяльності, сформованості оцінних суджень учнів. Основними видами аналізу результатів навчання є: поточний, тематичний і підсумковий.

Поточний аналіз допомагає щоденно фіксувати результати навчання, систематизувати і осмислювати їх.

Тематичний аналіз спрямований на вивчення більш стійких залежностей, тенденцій у протіканні і результатах навчального процесу. Якщо предметом поточного аналізу може виступати окрема відповідь учня на уроці, то предметом тематичного аналізу є основні результати вивчення теми, їх визначає вчитель на основі вимог навчальної програми.

Підсумковий аналіз використовується для визначення результатів навчання наприкінці семестру або навчального року. Інформація для підсумкового аналізу складається з даних поточного і тематичного аналізів, учнівських контрольних робіт і їх аналізу, відповідей учнів на іспитах, письмових екзаменаційних робіт тощо.

Контроль, перевірка результатів навчання, їх аналіз -це констатація наслідків навчально-пізнавальної діяльності школярів без пояснення їх походження. З'ясування умов і обставин, у яких протікає навчальний процес, отримання чіткого уявлення про причини, які спричиняють чи перешкоджають досягненню накреслених результатів забезпечує діагностика.

Діагностична функція контролю допомагає розглянути результати навчання у тісному зв'язку з шляхами і способами їх досягнення. Вона спрямована на виявлення прогалини у знаннях, уміннях учнів, з'ясування їх причин. За педагогічної діагностики враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні потреби, інтереси, мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів - мови й мислення; уваги, уяви й фантазії; пам'яті, емоцій, волі тощо. Тому педагогічна діагностика здатна з'ясувати не тільки умови і обставини, у яких формуються знання, уміння й навички учнів, а й умови розвитку і виховання особистості школяра в процесі оволодіння ним знаннями й вміннями.

Результати діагностики слугують основою для внесення необхідних корективів в навчальний процес, прийняття рішень про удосконалення його змісту, методів і форм організації, управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів тощо.

Коригуюча функція контролю виробляє механізми подальшого функціонування навчального процесу або переведення його в русло нового якісного стану.

Розділ V. Комплексно-методичне забезпечення предметів. Вимоги до плануючої документації.

КМЗ це - розробка та створення оптимальної системи навчально-методичної документації, засобів навчання, необхідних для повного та якісного навчання предметів, професій в межах програми та відведеного навчальним планом часу.

КМЗ в комплексі забезпечує навчальну діяльність викладача, майстра виробничого навчання та навчальну пізнавальну діяльність учнів на всіх етапах навчально-виробничого процесу:

• на етапі подачі та сприйняття навчального матеріалу;

• на етапі закріплення та удосконалення знань та вмінь;

• на етапах їх застосування та контролю.

Основна функція – керівництво процесом засвоєння учнями змісту освіти.

Дидактичні функції КМЗ:

• підвищення ступеня наочності з метою посилення доступності навчального матеріалу;

• задоволення і розвиток пізнавальних інтересів учнів;

• виконання ролі джерела інформації;

• виконання ролі засобів управління пізнавальною діяльністю учнів з боку педагогів.

Навчальна документації (навчальний план, програма, перспективно - тематичне планування, плани уроків, перелік навчально-виробничих робіт тощо).

Навчальних засобів для учнів (підручники, посібники, збірники, довідники-словники, комплекти інструкційно-технологічної документації тощо).

Дидактичних засобів на урок (наочні приладдя, демонстраційне обладнання, тренажери, тренувальні пристрої, програмне забезпечення, ТНЗ, комп’ютери, дидактичні матеріали (картки, завдання, тести) тощо).

Засобів для викладачів, майстрівЗасобів для викладачів, майстрів (власна методика з предмета, професії, методичні розробки з кожної теми, методичні рекомендації, інформаційні матеріали тощо).

Паспорт КМЗ - документ, в якому зафіксована навчально-методична література, а також оптимальний набір засобів навчання, необхідних для повного та якісного вивчення всіх вузлових питань щодо теми програм теоретичного чи виробничого навчання.

Основні розділи паспорта КМЗ професії:

1. Навчально-методична документація;

2. Навчальна література з професії/предмета;

3. Методичні посібники для викладача/майстра;

4. Засоби навчання для вивчення тем навчального матеріалу теоретичного навчання;

5. Дидактичні засоби навчання для вивчення тем і розділів програми виробничого навчання.

Можливості паспорта КМЗ:

1. Визначення виду, назви, коротка характеристика, кількість засобів навчання, необхідних для якісного вивчення навчального матеріалу.

2. Проводити облік навчальних кабінетів, майстерень, лабораторій.

3. Планувати та контролювати поточну роботу зі створення необхідних засобів навчання.

Для викладання хімії в училищі кабінет хімії повинен бути обладнаний препараторською. Кабінет оснащений сучасними засобами навчання та відповідати санітарно-гігієнічним нормам. Кабінет хімії укомплектований підручниками, навчально-методичними посібниками, технічними засобами навчання, лабораторним обладнанням і реактивами. Хімічні реактиви зберігаються та розміщуються залежно від їх властивостей. Вогненебезпечні і отруйні речовини зберігаються в двох металічних сейфах. Кабінет обладнаний засобами пожежогасіння, медичною аптечкою, інструкцією з техніки безпеки та пожежної безпеки Комплексно-методичне забезпечення повинно становити – 95%.

Для викладання предмету біологія, основи екології повинен бути кабінет, в якому зібраний необхідний матеріал для проведення уроків: дидактичний матеріал (схеми-таблиці), кінофільми, завдання для оцінювання, інструкції для проведення лабораторно-практичних робіт, завдання для контрольних робіт, мікроскопи. Бажано щоб кабінет був забезпечений комп’ютером. Комплексно-методичне забезпечення має відповідати – 93%.

ВИСНОВКИ

Отже, на уроках учитель повинен організувати всі види навчально-пізнавальної діяльності. Він перестає бути інформатором, і його педагогічна діяльність зводиться не лише до пояснення, а й до організації на уроках навчально-пізнавальної діяльності учнів, в результаті якої відбувається засвоєння знань. Учень при цьому стає активним учасником навчального процесу.

Професійна спрямованість є орієнтацією навчання, що спрямована на: усвідомлення мотивів, потреб майбутньої діяльності; оволодіння практичними уміннями та навичками, необхідними майбутньому фахівцю; гармонійне поєднання теоретичної і практичної складових змісту освіти; формування професійного мислення, професійної самосвідомості та професійної культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. - К., 1973.

2. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навчальний посібник. – Тернопіль, 1996. – 436 с.

3. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навч. посібник. 3.є видання, доповнене. – К.,2001. – 608 с.

4. Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. Л. Г. Кашкуревича, Н. Г. Горина. – М.: Высш. шк., 1990. – 382 с.

5. Чайка В. Педагогіка (тестові завдання). Навчальний посібник для студ. вищих пед. закладів освіти. – Тернопіль: ТДПУ, 2000. – 168 с.